Микола Карабінович
У своїй практиці Микола Карабінович часто поєднує особистий досвід та дослідження різних музичних жанрів, зокрема, фольклору, а також провокує інших митців на нову творчість. У своїй роботі «Голос тонкої тиші» Карабінович звертається до трагічної історії репресій, переселення, смутку, скорботи та жертовності, спираючись на особистий досвід своєї родини. Прадід художника був греком, 1949 року його було репресовано та вислано до Казахстану, де він помер через п’ять років. Розшуки інформації та спогади батька художника про діда нагадали Карабіновичу «рембетіку» – жанр грецької пісні, який склався в Афінах у 1930-ті роки та передусім пов’язаний із переселенцями з Малої Азії. У роботі «Голос тонкої тиші» художник запропонував музиканту Юрію Гуржи створити пісню за мотивами жанру рембетіки та здійснив подорож до Казахстану до поселення Челік, де встановив символічний монумент всім репресованим. Монумент являє собою простий гучномовець, з якого сьогодні серед мовчазного казахського степу лунає прониклива пісня про смуток.
Перша спеціальна премія
Коментуючи роботи володаря першої спеціальної премії Миколи Карабіновича, судді зауважили:
«Журі було вражене видатною роботою Миколи Карабіновича. Ми відзначаємо її мінімалістичне і просте формулювання, що контрастно поєднується з комплексністю історичного і водночас дуже особистого наративу. Це перформативний жест-присвята, що віднайшов втілення у скромному тимчасовому монументі, який захоплює пам’ять репресованих, незалежно від їх етнічної чи національної належності».