«Фоновий режим» персональна виставка Лади Наконечної. 2018

Ця виставка відкриває ряд великих проєктів Лади Наконечної. Кожна з них — композиція з нашарувань і перегуків робіт, що утворюють комплексне проговорення з глядачем проблематики, відкритої Наконечною в межах проєктів «Метод Фонд» (зокрема, дослідницько-мистецького семінару «Соцреалізм. Здаватися іншим», 2017–2018). Експозиція має свою драматургію і логіку розгортання, пропонуючи глядачеві досвід, що його можна отримати в кілька шарів сприйняття та зчитування, від зали до зали. Тільки Наконечна ділиться своїми задумами з відвідувачами, розділяючи та проживаючи з ними сам досвід. 

Своєрідним епіграфом до виставки є робота «Пастка», що відсилає до низки попередніх творів художниці із рисуванням на білій стіні та створенням маніпулятивного візуального ефекту викривленої світлотіні. Пастка заманює глядача в кут, змушуючи відчути дитячу провину і повернутися спиною до всієї виставки. І тим самим показуючи, як легко скерувати позицією, поглядом, досвідом. 

Назва «Фоновий режим» відсилає до своєрідного досвіду споглядання пейзажу на соцреалістичних картинах. Як приклад Наконечна наводить роботу «Дорога до колгоспу» (1937) українського радянського художника Миколи Бурачека. Картина подає образ селян, що йдуть на роботу, натхнені та оточені ідилічним пейзажем: пшеничні лани, дерева, гори й небо. Натомість рік створення роботи наштовхує на думки про історичний контекст: це час сталінських масових репресій, зокрема масове винищення сільського населення України методом колективізації й голодомору. Однак пейзаж на картині Бурачека фокусується на краєвиді, що нейтралізує будь-який контекст, формуючи й виховуючи сприйняття і погляд. Лада Наконечна аналізує методи цього формування, здійснюючи деконструкцію пейзажу Бурачека різними способами. 

У серії «Перспективне скорочення» вона грає з перспективою, показуючи глядачу, що погляд змінюється разом із рухом тіла та зміною дистанції, а пласке зображення скорочується в перспективу. Заміняючи колір на чорно-біле зображення, художниця переводить живописний пейзаж в документ.
У роботі «Дотримуючись плану» створює інсталяцію-колаж, нашаровує і фрагментує радянську картину, змішуючи репродукції твору із відтворенням і продовженням в рисунку. 

У серії «Демонстрація» заштриховує всі світлі площини на чорно-білих репродукціях «Дороги до колгоспу», залишаючи та поступово збільшуючи лише світлове коло, неначе спроєктоване на людей на задньому плані картини. У такий спосіб стафаж перетворюється в конкретні фігури, що потенційно чинять спротив, а не служать системі. Із цим методом висвітлення фрагмента на затемненій площині Наконечна працює і в серії «Декілька прикладів зі сфери управління», де акцентує на руках радянських партійних функціонерів. Зрештою, «Історичні картини сучасних руїн» заграють із традицією романтичного пейзажу та замилування руїнами: художниця запозичує знайдені фотографії руїн на Сході України, що виникли в результаті російської агресії, та домальовує довкола них аполітичний, нейтральний, мальовничий пейзаж. Абсурдність отриманого результату підкреслює контраст між об’єктом у центрі уваги та ландшафтом довкола нього, відіграє роль фонового режиму сприйняття й осмислення картини. Картини, що має відтворювати реальність.