«Зображення з-за кордону» персональна виставка Лади Наконечної

Своєрідним вступом до виставки є фотографія невідомої річки та її берегів на Сході України. Місток і штучний водогін свідчать про присутність людини в природному ландшафті. Якщо придивитися уважніше, можна побачити елементи графічного редактора: лінійка нагорі, а також курсор у вигляді руки на деревах. Ця рука наче ось-ось виконає операцію «схопити / захопити». Так стає зрозуміло, що фотографія — знімок з екрана художниці, яка одразу виказує глядачам свій задум щодо маніпуляцій із зображеннями в основній частині виставки. 

Основна частина — це намальований художницею «каркас» розміщення творів на стіні. Перед відкриттям вона вішала на одну і ту саму стіну всі серії робіт, що входять до виставки, та замальовувала графітним олівцем тінь кожної з них, що падала від встановленого галерейного освітлення. Відтепер ці зафіксовані тіні стають додатковими рамами й орієнтирами для глядачів, куди вішати роботи. А самі роботи вони можуть обрати з тих, що стоять в очікуванні уваги на підлозі. У такий спосіб Лада Наконечна хоча і диктує місце експонування роботи (як це завжди робить художни_ця), проте дає аудиторії вибір — що вішати та в якому порядку. Як зазначає арткритикиня Фібі Блеттон, «каркас»для вішання картин є сталою землею, а твори — мінливими кордонами на ній. А назва виставки «Зображення з-за кордону» одразу налаштовує берлінського глядача на усвідомлення своєї відстороненості від українських земель на роботах Наконечної.

Ця відстороненість може бути порівняна із позицією спостерігачів ОБСЄ, що відвідували території Луганської та Донецької областей із 2014 року, після окупації частин цих територій російськими військами та встановлення на них маріонеткових державних псевдоутворень. Саме представники ОБСЄ, які розглядають мапи локальних земель, зображені в серії «Реєстр ділянок». Наконечна «вирізала» самі мапи і залишила замість них пронумеровані діри або пустоти, в які заглядають і чиновники на фото, і самі глядачі. Але зміст цих пустот у серії «Робота на землі» художниця заміняє на донбаські степові краєвиди, де дерева нагадують (випадково чи навмисно) вибухи, а, можливо, ними і є. У серії «Окупація» вона нашаровує картографічні зображення двох східних українських областей на обрізані фото дерев і кущів, що нагадують абстракції, адже сама по собі природа аполітична. У «Захопленні» Наконечна замальовує червоним кольором проміжки на фотографії зруйнованого будинку, тим самим перетворюючи його на «мапу» захопленої території. А в «Маркуванні» замальовування кольорами перетворює краєвид на тканину прапора: в одному варіанті — прапора Донецької області України, в іншому — так званої «Донецької народної республіки». Художниця залишає від прапорів лише кольори, позбавляючи інших графічних елементів, прагнучи зробити це позначення більш умовним.

Ці та інші серії сконцентровані на обробці фотографій землі регіону, в якому триває війна. Для когось ця земля символізує рідний дім, який довелося покинути. А для когось, зокрема для більшості глядачів берлінської виставки, це зображення з-за кордону. Наконечна про це попереджає і пропонує перейти від незацікавленості до залученості та критичного мислення.