Home Pac Prize
Виставки
Сексуальність і трансцендентність

Сексуальність і трансцендентність

Виставки

24 Квітня, 2010 - 19 Вересня, 2010

«Я думаю, що сексуальність — це надпотужний двигун трансцендентності»
(Джефф Кунс)

PinchukArtCentre представляє найбільшу міжнародну групову виставку, що презентує роботи дев’ятнадцяти провідних художників нашого часу та фокусується на Сексуальності і Трансцендентності як центральних темах сучасного мистецтва. З 24 квітня по 16 вересня 2010 р. виставка надасть глядачеві можливість всебічного дослідження розмаїття та складності мистецтва, що торкається сьогодні цієї теми.

Виставка відображає блискучий діалог різноманітних мистецьких підходів, що триває у полі напруги між двома виразними крайнощами – неприборканою сексуальністю та витонченою трансформацією у трансцендентність. Експозиція складається з дев’ятнадцяти творчих груп із загальною кількістю 150-ти авторських робіт, що розташовано у двадцяти виставкових залах на чотирьох поверхах PinchukArtCentre. Виставка представляє як роботи взяті на час експозиції зі студій митців, так і роботи з приватних колекцій. Багато робіт вперше демонструються широкому загалу.

Завантажити pdf-каталог

PinchukArtCentre також проведе світову прем’єру монументальної скульптури Джефа Кунса з циклу Celebration під назвою «Кульковий кролик» (Balloon Rabbit by Jeff Koons), яка буде представлена разом з іншими ключовими роботами митця, створеними протягом двадцяти років.

«Сексуальність поєднує ідею світу суб’єктивного емоційного досвіду, світу миттєвості, передчуття, бажання і здійснення, орієнтації та дезінтеграції, так само як і крайнощів деструкції та насильства. Сексуальність асоціюється з образом реальності, теплоти та інтимності, тоді як трансцендентність уможливлює існування світу поза межами реальності. Концепти духовності та трансформації домінують над останньою, хитромудра ж свідомість далека від будь-якої суто суб’єктно-об’єктної залежності» — Екхард Шнайдер, Генеральний директор PinchukArtCentre та куратор виставки.

Тема сексуальності та трансцендентності торкається засадничих конфліктів мистецтва взагалі, оскільки, за поверхнево побаченим ховається головне питання взаємовідносин між реальністю (життям) та уявою (образом). Саме тому зв’язок між формою та баченням стає ключовим питанням для кожного митця, що має справу з сексуальністю та трансцендентністю. До якого напрямку належить саме ця робота? Чи приймає вона виклик, зберігаючи дистанцію (форма/трансцендентність) чи демонструючи інтимність (життя/сексуальність)? Відповіді на ці запитання так різняться тому, що на додачу до системи поглядів і понять, властивих самій темі, концепт бажання тут має найважливіше значення. Головна ідея залишається відкритою, як щодо жадання ідеальної розумової чистоти, інтелектуального проникнення і чистої форми, так і щодо жадання реалістичного ідеалу, емоційної прямоти і розпаду форми.

Янусоподібне чіпляння за бажання означає, що два полюси — сексуальність і трансцендентність — можуть відображатися один в одному. Жага до двох речей, сексуальності і трансцендентності, домінує над нашим буттям; це збудливо-рушійна сила за лаштунками нашого земного спектаклю, а для митців — це пошук відповідної форми.

Митці та їхні роботи відбиралися відповідно до послідовності їхньої мистецької позиції, типу виявленої своєрідності, безкомпромісності, а також обширу та унікальності їхніх позицій стосовно цієї теми. Це означає, що всі митці, задіяні у виставці, вводять виразно-діалогічні форми в свої роботи, за допомогою послідовного прихованого або відвертого дотримання концепції балансу між сексуальністю і трансцендентністю — у різної міри коливаннях від одного полюсу до іншого. Кожна робота є замкненою системою неоднозначних взаємозв’язків, хоч всі вони також функціонують разом як багаторівнева модель сферичних стосунків. В багатоголоссі сексуальності це виявляється крізь екзистенціалізацію форми, в багатоголоссі трансцендентності — крізь формалізацію екзистенції.

Збереження цієї складності, як у деталях, так і загалом, також відіграло вирішальну роль у рішенні надати кожному митцеві можливість використати його або ж її власний простір. Кожна з дев’ятнадцяти складових — це щось на кшталт персональної виставки і нагадує авторське висловлювання, що функціонує як тези до їхньої власної творчості. Всі компоненти, взяті разом, витворюють звук оркестру, але виразні відмінності все ж чутні в кожній окремій ноті.

Виставка представляє дев’ятнадцять творчих груп із загальною кількістю 150 авторських робіт у двадцяти кімнатах на чотирьох поверхах арт-центру. Східці будівлі PinchukArtCentre використовуються вперше як арт-простір для інсталяцій Дженні Хольцер; у центральному колодязі, витвореному сходами, своє місце знайшли її знамениті тексти з циклу «Запальні есе», а на інших сходах міститься її витвір з LED (світло-випромінюючі діоди). До того ж, вперше за весь час, PinchukArtCentre використав будівлю ринку, що знаходиться навпроти, для вісімдесятиметрового фризу, створеного групою московських митців АЄС+Ф. Це історичне місце, з його специфічним соціокультурним забарвленням та виразною архітектурою, яке має величезне значення для Києва, надає ідеальну публічну площадку для художнього месиджу, що пропагує новий гібрид естетики ф’южн.

Натхненні глибоким інтересом до теми виставки та PinchukArtCentre, як провідної інституції сучасного мистецтва, всі митці вирішили створити щось особливе, почасти у формі нових витворів Аніша Капура, АЄС+Ф, Сінді Шерман, Метью Барні й Ельмгріна та Драгсета; в особливому переосмисленні вже існуючих робіт Пола МакКарті, Річард Принца, Бориса Михайлова і Такаші Муракамі; або ж у відборі рідкісних чи нових циклів робіт, що ніколи раніше не виставлялися як складові провідних міжнародних виставок. До таких належать роботи Луізи Буржуа, Хіроші Сугімото, Сари Лукас, Аннет Мессаже та Іллі Чічкана. Це дає змогу виставці PAC представити твори, що цілком відповідають нашому часу.

Джефу Кунсу належить ключова роль у виставці, з ґрунтовною презентацією своїх робіт останніх двадцяти років. Розміщені на трьох різних поверхах будівлі арт-центру, вони формують кістяк виставки. Загалом виставляються десять значних робіт, шість скульптур і чотири картини з серій Скульптор, Зроблено на небесах, Святкування, Попай, Неповороткий Елвіс. Вершинами цієї добірки є ранній знаковий Кролик, скульптури Тріснуте яйце та Блакитний діамант із серії Святкування, а також світова прем’єра першої версії Надувного кролика, дивовижного нового створіння, що, без сумніву, стане знаковим, як і знаменита рання робота митця. Участь Кунса — це свого роду міні-ретроспектива, присвячена темі, що формує осердя всієї його творчості, а саме, амбівалентний взаємозв’язок між сексуальністю і трансцендентністю.

Це і є збудливо-рушійна сила, що завше була за роботами Кунса, надто коли він перетворював предмети повсякденного вжитку у витвори мистецтва, збільшуючи сяючі поверхні, які потім стають об’єктами і довіри, і бажання. Подібне поєднання самоствердження і визнання у відображенні власного бажання краси і досконалості дозволяє визначити роботу Кунса як абсолютний синонім ідеальної всеприсутньої сексуальності і трансцендентності.

Виставка супроводжується ґрунтовними публікаціями, супровідна програма представляє митців та їхні роботи для обговорення в тематичному контексті. Нова співпраця з міжнародними культурними інституціями та багатьма амбасадами зробила можливою змістовну програму круглих столів з питань мистецтва, літератури та кіно в контексті глобально важливої проблеми взаємозв’язку моралі та державної цензури.

АЄС+Ф

В 1987 році московські художники Тетяна Арзамасова (1955), Лев Євзович (1958) та Євген Святський (1957) створили художню групу, назвавши її за комбінацією своїх ініціалів — «АЄС». У 1995 році до групи приєднався фотографом Володимир Фрідкес, і назва групи змінилась на «АЄС+Ф».

Художники живуть і працюють в Москві. АЄС +Ф працює переважно з фотографією, мистецтвом, основаним на фото та комп’ютерній графіці, відео, а також використовує інші традиційні жанри, такі як малюнок, живопис та скульптура. Роботи АЄС/АЄС+Ф були широко представлені в рамках багатьох бієнале (у Венеції, Ліоні, Сіднеї, Москві тощо) та великій кількості групових і персональних виставок по всьому світі. Роботи групи містяться в колекціях найбільших музеїв Росії та Європи, серед яких Державна Третьяковська галерея (Москва), Державний музей російського мистецтва (Санкт-Петербург), Мультимедійний арт-центр (Москва), Moderna Museet (Стокгольм), MEP (Париж), les Abattoirs (Тулуза), FNAC (Париж), Tate Modern (Лондон), Центр Жоржа Помпіду (Париж), Белградський музей сучасного мистецтва та ін.

Персональні виставки АЄС+Ф проходили в таких музеях світу як Державний музей російського мистецтва (Санкт-Петербург, 2007), московський музей сучасного мистецтва (Москва, 2007), Passage de Retz (Париж, 2007), Station Museum of Contemporary Art (Хьюстон, 2007), MACRO Future (Рим, 2008), Max Gandolph Memorial Library, Ruzicska Gallery, (Зальцбург, 2008), Arario Beijing Gallery (Пекін, 2008), Фестиваль Лілль 3000 «Європа XXL» (Лілль, 2009), «Гараж» (Москва 2010).

Метью Барні

Американський художник та режиссер. Працює в жанрі перформансу, скульптури, малюнку, відео; є яскравим представником сучасного мистецтва Сполучених Штатів Америки.

Народився в Сан-Франциско в 1967 р. Після закінчення навчання у Єльському університеті в 1989 році переїхав до Нью-Йорку, де й живе зараз.

З самого початку своєї творчості Барні досліджував тему виходу за межі фізичних кордонів в мультимедійній практиці, зокрема, в повнометражних фільмах, відеоінсталяціях, скульптурах, фотографії та малюнках.

Барні удостоєний почесних нагород – премії «Європа 2000» (1993, Венеційська бієнале), премії Hugo Boss (1996), Премії Глена Дімплекса (2002), премії Kaiser Ring (2007).

Персональні виставки Барні проходили в найвідоміших музеях світу, серед яких Музей Соломона Гуггенхайма, Музей сучасного мистецтва міста Париж, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско, віденський Kunsthalle, лондонський Tate та багато інших.

Був учасником чисельних групових проектів арт-інституцій по всьому світу та в рамках провідних світових арт-форумів.

Луіз Буржуа

Американська художниця французького походження. Народилась у 1911 році в Парижі, в 1938 переїхала до Нью-Йорку, де живе і працює і зараз.

Працює в жанрі скульптури, живопису та графіки.

Її перша виставка відбулась в 1949 році, але слава до художниці прийшла в старості. Сьогодні Луіз Буржуа — один з найвідоміших американських скульпторів другої половини XX сторіччя.

Персональні виставки художниці проходили в найвідоміших музеях світу, серед яких MoMA, Музей Соломона Гуггенхайма, Музей сучасного мистецтва міста Париж, Центр Жоржа Помпіду, Музей сучасного мистецтва Йокогама, Музей сучасного мистецтва Сіднея, віденський Kunsthalle, Tate Modern, Державний Ермітаж Санкт-Петербургу, Токійський Палац у Парижі та багато інших.

Роботи художниці входять до найпрестижніших колекцій світу, серед яких зібрання Бруклінського музею, Музею Карнегі, музеїв Гуггенхайм в Нью-Йорку та Більбао, Паризького музею сучасного мистецтва, Центру Помпіду, Tate Modern, Державного Ермітажу Санкт-Петербургу тощо.

Мауріціо Кателан

Італійський художник. Народився в місті Падуа 21 вересня 1961 року.
Живе та працює в Нью-Йорку та Мілані.

Працює в основному в жанрі інсталяції. Творчість Мауріціо Кателана має провокаційний характер. Він прославився своєю роботою La Nona Ora (скульптура зображає Папу римського, враженого ударом метеориту).

Мауріціо Кателан виставлявся в Skulptur Projekte (Мюнстер, 1997), Tate (Лондон, 1999), Музеї сучасного мистецтва Лос-Анджелеса (2003) та музеї Ludwig, (Кельн 2003), а також брав участь у Венеційській бієнале (1993, 1997, 1999 та 2002).

Він увійшов до числа фіналістів премії Hugo Boss в 2000 році; отримав почесну вчену ступінь з соціології в італійському університеті Тренто у 2004 році та отримав премію Arnold-Bode, засновану німецьким Kunstverein Kassel.

Ілля Чічкан

Український художник.
Народився у 1967 році в Києві, де живе і працює.

Ілля Чичкан може вважатись одним із яскравих представників мистецького руху Нова Хвиля, заснованого на початку 1990-х, і є одним з художників, які найчастіше виставляються за межами України. Працює в жанрі живопису, відео, інсталяції, фотографії. Його роботи були представлені PinchukArtCentre на 53-й Венеціанській бієнале в 2009 році.

Чічкан брав участь в багатьох групових та індивідуальних виставках, серед яких: «INDEPENDENT», Мистецький Арсенал (Київ, 2011); “MONKEYWOOD”, галерея «Колекція» (Київ, 2011), «Українське мистецтво на переломі», Пермський музей сучасного мистецтва (Росія, 2010); «Сексуальність і трансцендентність», PinchukArtCentre (Київ, 2010); «Степи мрійників», Український павільйон, Palazzo Papadopoly, 53-а Венеціанська бієнале (Італія, 2009); Reflection, PinchukArtCentre (Київ, 2007); Manifesta 5, Сан-Себастьян (Іспанія, 2004), Міжнародна бієнале в Сан-Паоло (Бразилія, 1996).

Елмгрін і Драгсет

Сучасні скандинавські художники. Майкл Елмгрін народився в Копенгагені. Інгар Драгсет народився в Трондгаймі. Живуть і працюють в Лондоні та Берліні.

Майкл Елмгрін та Інгар Драгсет працюють разом з середини 90х років. Серед найбільших виставок — павільйони Данії та скандинавських країн на 53-й Венеційській бієнале та виставка в рамках MUSAC в Леоні у 2009 році. Персональні виставки художників також проходили в лондонській галереї Serpentine, у Tate Modern, у Power Plant в Торонто, у Malmö Konsthal та Kunsthalle Zurich.

Вони були учасниками чисельних бієнале, серед яких Manifesta 3, бієнале у Венеції, Стамбулі, Сан-Пауло, Берліні, Гуанчжоу та Йокогамі. Серед їх найвідоміших робіт — Prada Marfa – повноцінна копія магазину Prada посеред пустелі у Техасі — та Short Cut, яка вперше була представлена у Мілані та входить тепер до колекції Музею сучасного мистецтва Чикаго.

У 2003 році Елмгрін та Драгсет були нагороджені престижною премією — Preis der Nationalgalerie für Junge Kunst в рамках Hamburger Bahnhof в Берліні, а також увійшли до числа номінантів на здобуття премії Hugo Boss.

Ян Фабр

Художник, театральний постановник та автор. Народився в Антверпені в 1958 році. Наприкінці сімдесятих років навчався в Королевській академії образотворчого мистецтва та Муніципальному інституті декоративного мистецтва та ремесел у Антверпені.

Ян Фабр створює інсталяції, скульптури, малюнки, фільми та перформанси.

До його найвідоміших робіт відносяться Tivoli (1990), особняк, повністю вкритий малюнками кульковою ручкою, The man who measures the clouds (1998), бронзова скульптура, копії якої знаходяться в колекціях таких інституцій як S.M.A.K. в Генті, deSingel у Антверпені, Музей сучасного мистецтва 21 сторіччя у Канасаві, а також у парку скульптур в Кантацаро; а також Heaven of Delight (2002) – робота, створена на замовлення королеви Бельгії Паоли для Дзеркальної зали Королівського палацу в Брюсселі.

Фабр брав участь у таких визначних міжнародних арт-форумах як Венеційська бієнале (1984, 1990 та 2003), Documenta у Касселі (1987 та 1992), бієнале у Сан-Паоло (1991), Ліонська бієнале (2000), бієнале у Валенсії (2001) та Стамбульська бієнале (1992 та 2001). Серед інших головних виставок останнього часу — Anthropology of a Planet у Palazzo Benzon, Венеція (2007), Ян Фабр у Луврі. L’Ange de la métamorphose (2008), From the Cellar to the Attic. From the Feet to the Brain у Kunsthaus в Брегенці (2008), From the Feet to the Brain в Новому арсеналі Венеції (2009), Art kept me out of jail. Performance installations by Jan Fabre 2001-2004-2008 у M HKA (2010) та Alternative humanities: Jan Fabre & Katsura Funakoshi у Музеї сучасного мистецтва 21 сторіччя у Канасаві (2010).

Дженні Хольцер

Американська художниця-концептуаліст. Народилась у 1950 році в Галліполісі, Огайо. Живе і працює в Нью-Йорку.

Вже тридцять років Дженні Хольцер представляє свою творчість в публічних місцях та на виставкових майданчиках світового рівня, серед яких торгівельний центр 7 World, Рейхстаг, Венеційська бієнале, музеї Гуггенхайм в Нью-Йорку та Більбао, Музей сучасного мистецтва в Чикаго, Музей американського мистецтва Вітні. Незалежно від обраного носія — чи то футболки, чи інформаційної дошки, чи світлодіодного знаку — об’єктом мистецтва обираються тексти, і невід’ємною частиною донесення роботи до глядача є публічний аспект. Від нью-йоркських постерів в 70-х роках до останніх світлових проекцій на ландшафтних та архітектурних об’єктах — вся її творчість витісняє байдужість та жорстокість гумором, добротою та силою духу.

Хольцер була нагороджена «Золотим левом» Венеційської бієнале у 1990 році та премією Public Art Network у 2004. Вона має почесні вчені ступені Університету Огайо, Род-айлендської школи дизайну, Нової школи та Коледжу Сміта.

Переклад ессе Дженні Хольцер українською мовою (pdf)

Аніш Капур

Cкульптор, член групи «Нова британська скульптура».
Народився в 1954 році у Бомбеї. Живе і працює в Лондоні.

Останні двадцять років роботи художника активно виставляються по всьому світу. Його персональні виставки проходили в таких визначних місцях як Kunsthalle у Базелі, галереї Tate та Hayward у Лондоні, Reina Sofia у Мадриді, CAPC у Бордо, та Haus der Kunst в Мюнхені. Також він брав участь у багатьох групових виставках на міжнародному рівні, зокрема у галереї Whitechapel Art Gallery, в Королевській академії та в галереї Serpentine в Лондоні, у кассельській Documenta IX, в Музеї сучасного мистецтва у Стокгольмі, а також в Jeu de Paume та в Центрі Жоржа Помпіду у Парижі.

Аніш Капур був нагороджений премією «Premio Duemila» на Венеційській бієнале у 1990 році, Премією Тернера у 1991, а також був стипендіатом Лондонського інституту та CBE у 2003.

Джефф Кунс

Американський художник. Народився в Йорку (Пенсильванія) у 1955 році. Живе і працює в Нью-Йорку.

Роботи Кунса входять до чисельних публічних зібрань, таких як колекції MoMA (Нью-Йорк), Музею американського мистецтва Вітні (Нью-Йорк), Музею Гуггенхайма (Нью-йорк), Музею Лос-Анджелеса, Сімейного фонду Елая Броуда (Санта-Моніка), Музею сучасного мистецтва Броуда (Лос-Анджелес), Національної галереї (Вашінгтон), Музею Hirshhorn (Вашінгтон), Музею сучасного мистецтва Сан-Франциско, галереї Tate (Лондон), Музею Stedelijk (Амстердам), Музею Ludwig (Кельн), Tokyo Metropolitan Museum (Токіо).

В 2008 році Джеф Кунс брав участь у чотирьох масштабних виставках у визнаних публічних інституціях: велика ретроспектива в Музеї сучасного мистецтва в Чикаго, скульптури, виставлені на даху Metropolitan Museum of Art та Neue Nationalgalerie у Берліні, а також перша виставка нині живучого сучасного художника у Версальському палаці — Jeff Koons: Versailles. Нещодавно в Gagosian Gallery в Лос-Анджелесі пройшла персональна виставка —New Paintings, а також роботи Кунса включені до групової виставки Pop Life у гамбурзькому Kunsthalle.

Джеф Кунс був вшанований чисельними преміями та відзнаками. Нещодавно королівська академія мистецтв нагородила Кунса Премією Джона Сінглтона Коплі, він отримав нагороду Governor’s за видатні досягнення в мистецтві, а також був удостоєний Ордену кавалера Почесного легіону за розпорядженням Президента Франції Жака Ширака.

Сара Лукас

Британська художниця. Працює в жанрі скульптури, інсталяції та фотографії. Народилась у 1962 році в Лондоні. Живе і працює в Саффолку та Лондоні.

Сара Лукас навчалась в коледжі Working Men (1982–3), Лодноському коледжі друку (1983–4), та коледжі Goldsmiths (1984–7), і стала відомою як один з головних представників руху Young British Artists в 90х роках завдяки своїй дуже провокативній творчості.

Роботи Лукас увійшли до найбільших виставок британського мистецтва останньої декади, зокрема, «Brilliant!—New Art From London» у Walker Art Center в Міннеаполісі (1995), «Sensation» (виставка молодих британських художників з колекції Saatchi у Королевській академії у 1997 році), та «Intelligence—New British Art» у Tate Britain (2000). У 2003 році Сара Лукас взяла участь у 50-й Міжнародній бієнале мистецтв у Венеції, а у 2004 — у виставці, представленій Tate Britain — «Outlook: Contemporary Art in Athens, and In-A-Gadda-Da-Vida», разом з Ангусом Фейрхерстом та Деміеном Хьорстом.

Пол МакКарті

Американський художник. Народився у Солт-Лейк Сіті у 1945 році. Живе і працює в Лос-Анджелесі. Навчався в Інституті мистецтв Сан-Франциско (1969) та університеті штату Юта (1966-68). Працює в жанрі скульптури, перформенсу та відео.

Спочатку МакКарті практикував агресивний живописний перформанс, згодом на початку 70-х років зарекомендував себе художником-перформансистом завдяки серії нині дуже знаних робіт. Досліджуючи паралелі між повальним інфантилізмом американського маскульту та засобами виховання дітей сучасного суспільства через іграшки та телешоу, він намагався розмити грані між дитячою невинністю та дорослими знаннями та сексуальністю. В 80х роках МакКарті зосередився на скульптурі з об’єктів, утворених природою, виставляючи багато реквізитів, що використовувались у його перформенсах, а також на створенні рухливих скульптур.

Він відмовився від перформенсів у 1984 році, проте і надалі створював відеоперформенси. У 90х роках він створював більш реалістичні фігури схожі на манекени, продовжуючи досліджувати табу, які оточують сексуальність та нуклеарну сім’ю. В цей період МакКарті також почав створювати статичні фігуративні скульптури, які нагадують теми паркових скульптур, талісманів та комерційної архітектури.

Роботи художника останнім часом були представлені в рамках великих виставок в таких інституціях як Інститут сучасного мистецтва Wattis (Сан-Франциско, 2009); Музей американського мистецтва Вітні (Нью-Йорк, 2008); Stedelijk Museum voor Actuele Kunst (Гент, 2007); Moderna Museet (Стокгольм, 2006); та Haus der Kunst (Мюнхен, 2005) та багато інших. Він брав участь у багатьох міжнародних подіях, таких як бієнале у Берліні (2006); SITE в Санта-Фе (2004); Бієнале Вітні (1995, 1997, 2004) та Венеційська бієнале (1993, 1999, 2001).

Аннет Мессаже

Французька художниця. Народилась у 1943 році у Берк-сюр-Мер.
Живе та працює в Парижі.

Художниця переважно відома своїми інсталяціями, які часто поєднують фотографії, відбитки та малюнки, а також різноманітні матеріали.

Аннет Мессаже навчалась в Вищій національній школі декоративного мистецтва у Парижі. У 1964 році вона здобула першу премію в Міжнародному конкурсі фотографії Kodak. У 1995 році лос-анджелеський окружний музей мистецтва та нью-йоркський MoMA виступили співорганізаторами її першої великої американської ретроспективи. Персональні виставки художниці проходили у найбільших центрах сучасного мистецтва світу, зокрема у Mori Art Museum (Токіо), в Центрі Жоржа Помпіду (Париж), FRAC Picardie, у Музеї сучасного мистецтва міста Париж, Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско тощо.

Художниця також брала участь у Паризькій бієнале (1977), Documenta VI (1977) та XI (2002), Сіднейській бієнале (1979, 1984, та 1990), Венеційській бієнале (1980, 2003 та 2005), а також у Бієнале сучасного мистецтва у Ліоні в 2000 році. У 2005 році вона здобула «Золотого лева» Венеційської бієнале.

Борис Михайлов

Український художник. Народився в Харкові 25 серпня 1938 року.
Живе й працює в Берліні.

Один з найвідоміших сучасних художників, що працюють з фотографією. Лауреат найпрестижніших міжнародних фотографічних премій, в тому числі — Премії Фонду Хассельблад. Член Німецької Академії мистецтв, запрошений лектор Гарвардського університету, Кембридж, Массачусетс.

Персональні виставки Бориса Михайлова пройшли в найбільших музеях та художніх інституціях Європи та Америки, таких як: Музей Stedelijk, Амстердам; Kunsthalle, Цюрих; Фотомузей Вінтертур; Музей сучасного мистецтва міста Рим; Інститут сучасного мистецтва, Бостон; галерея Saatchi, Лондон тощо.

Його роботи знаходяться в Метрополітен Музеї, Нью-Йорк; MoMA, Нью-Йорк; Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско; Пінакотека Модерна, Мюнхен; Музеї Вікторії та Альберта, Лондон та ін.

Такаші Муракамі

Японський художник. Народився у 1962 році в Токіо.
Навчався в Токійському національному університеті образотворчих мистецтв та музики.

У 1996 році він заснував у Токіо Hiropon Factory, яка згодом перетворилась на компанію Kaikai Kiki Co., Ltd. — велику корпорацію з арт-продакшну та арт-менеджменту. Крім виробництва та маркетингу для робіт Муракамі, Kaikai Kiki Co., Ltd. діє також як майданчик з підтримки молодих японських художників. Виступаючи в ролі куратора, підприємця та спостерігача за сучасним японським суспільством, Муракамі організував у 2000 році хрестоматійну виставку японського мистецтва під назвою Superflat, яка концептуально представила витоки сучасної японської візуальної культури, пов’язані з історичним японським мистецтвом. Цю роботу він продовжив в рамках інших виставок, таких як Coloriage (Fondation Cartier pour l’art Contemporain, Париж, 2002) та Little Boy: The Art of Japan’s Exploding Subcultures (Japan Society, Нью-Йорк, 2005).

Роботи Муракамі були широко представлені в рамках групових виставок по всьому світу, а також персональних виставок у провідних інституціях таких як Fondation Cartier pour l’art Contemporain (Париж) та Serpentine Gallery (Лондон); Музей сучасного мистецтва Токіо та Музей образотворчого мистецтва Бостона (2001). Повна ретроспектива робіт художника була представлена у 2007 році в Музеї сучасного мистецтва у Лос-Анджелесі, згодом переїхавши до Музею Брукліна, Музею сучасного мистецтва Франкфурта та Музею Гуггенхайма в Більбао (2008-9).

Річард Прінс

Американський художник і фотограф. Народився в 1949 році в Зоні Панамського каналу.
Живе і працює в Нью-Йорку.

Його роботи часто провокували суперечки в світі мистецтва. Художник за освітою, в 1975 році він почав робити колажі з фотографій. Його робота “Untitled (Cowboy)”, що складається з частин сигаретних реклам, була першою «фотографією», яка була продана за більше ніж 1 мільйон доларів на аукціоні Christie’s в Нью-Йорку, в 2005 році, не зважаючи на ряд позовів, пов’язаних з порушенням авторського права.

Художник Річард Прінс відрізняється цілковито глобалістичним підходом — він давно вже не обмежується самим лише створенням картин, регулярно долучаючись до все нових та оригінальних проектів, пов’язаних з дизайном, скульптурою, архітектурою та модою.

Від часів першої персональної виставки в галереї Artists Space у Нью-Йорку в 1980 році, Прінс мав виставки в Інституті сучасного мистецтва в Лондоні (1983), Le Magasin – Національному центрі сучасного мистецтва в Греноблі (1988), IVAM Centre del Carme у Валенсії (1989), у Музей американського мистецтва Вітні у Нью-Йорку (1992), Museum Haus Lange у Крефельді, Німеччина (1997), Центрі мистецтва та архітектури MAK у Лос-Анджелесі (2000), Museum für Gegenwartskunst Basel (2001), та Kunsthalle Zürich (2002) та багатьох інших.

Його роботи були представлені в рамках Міжнародної бієнале у Відні (1981), Бієнале у Сан-Пауло (1983), Бієнале Вітні (1985, 1987, 1997 та 2004), Сіднейській бієнале (1986), Венеційській бієнале (1988), в рамках проекту «Мистецтво та реклама 1890–1990» у Центрі Жоржа Помпіду в Парижі (1990), Documenta (1992) тощо.

Тіно Сегал

Британсько-німецький художник. Народився в 1976 році в Лондоні.
Живе і працює в Берліні.

Візуальний художник, який створює роботи, які він сам називає «вибудованими ситуаціями». В них залучені одна або більше осіб, які виконують ті чи інші інструкції, розроблені художником.

Виставлявся в ряді визначних арт-інституцій, зокрема, в Інституті сучасного мистецтва, в галереї Tate, брав участь у Manifesta 4 та Венеційській бієнале 2005 року. В 2006 році він став номінантом на отримання премії Hugo Boss Prize. В 2008 році Фонд Ніколи Труссарді представив першу масштабну виставку Сегала в Італії у Villa Reale — одній з найкрасивіших історичних будівель Мілану.

Художник забороняє будь-яке документування своїх робіт у будь-який спосіб.

Сінді Шерман

Американська художниця-фотограф.
Народилась 19 січня 1954 року в Глен-Рідж, Нью-Джерсі.
Живе і працює в Нью-Йорку.

Виступаючи в ролі своєї власної моделі, Сінді Шерман вибудувала особливі відносини зі своєю камерою. Будучи чудовою акторкою, Шерман здатна докорінно міняти свій вік та комплекцію, так, що аудиторія не впізнає художницю. Її роботи варіюються від тривожних та бридких до кумедних і зворушливих.

Знімаючи наодинці в себе студії, Шерман виступає в ролі автора, постановника, актора, художника по гриму, стиліста та майстра з костюмів. Роботи Шерман широко представлені в різних колекціях і активно виставляються в найбільших музеях світу з 1980 року. Їм присвячені чисельні монографії.

Хіроші Сугімото

Японський художник. Народився в Токіо в 1948 році. В 1970 році переїхав до США для навчання за спеціальністю «фотографія» у Коледжі дизайну при Арт-центрі в Лос-Анджелесі, де отримав диплом бакалавра з образотворчих мистецтв у 1974. Того ж року переїхав до Нью-Йорку.

У своїх фотографічних серіях, а також експериментах з скульптурними об’єктами,архітектурою та виставковим дизайном Сугімото намагається загострити та розширити наше сприйняття таких абстрактних явищ як час, світло, простір, рух, дух та природа самої реальності.

Його роботи виставлялись по всьому світу в чисельних персональних та групових виставках. Він здобув премію Mainichi у 1988, міжнародну премію з фотографії Фонду Hasselblad у 2001, а у 2009 був названий лауреатом Praemium Imperiale в категорії живопису.

Персональні виставки Сугімото були представлені в Neue Nationalgalerie (Берлін, 2008), de Young Museum (Сан-Франциско, 2007), Hirshhorn Museum (Вашингтон, 2006), Mori Art Museum (Токіо, 2005), Fondation Cartier pour l’art contemporain (Париж, 2004), Museum of Contemporary Art (Чикаго, 2003), Kunsthaus Bregenz (Брегенц, 2001), Solomon R. Guggenheim Museum (Нью-Йорк, 2000), The Metropolitan Museum of Art (Нью-Йорк, 1995), The Museum of Contemporary Art (Лос-Анджелес, 1994) та National Museum of Art (Осака, 1989).

Його фотографії знаходяться в колекціях Metropolitan Museum of Art, в Національній галереї та галереї Tate в Лондоні, Smithsonian Institution у Вашингтоні, National Museum of Modern Art та Museum of Contemporary Art у Токіо, та багатьох інших.

Обрані роботи з виставки “Сексуальність і трансцендентність”