PinchukArtCentre презентує нову виставку «Самозайняті»
4 червня PinchukArtCentre представив новий груповий проєкт «Самозайняті» кураторки Оксани Чорнобрової. Артцентр запросив шістьох українських митців та мисткинь, з якими раніше не працював, представити свої роботи поза звичними виставковими просторами PinchukArtCentre. Таким чином інституція відкрилася для експериментів художників і художниць, які до цього проєкту мали мінімальний або й зовсім не мали інституційного досвіду.
«Молоді (що б це не значило) ми_сткині в Україні часто існують як самозайняті та непідвладні. Тут підійшло б і слово «безпритульні»: під час підготовки виставки Державна міграційна служба дала наказ покинути приміщення інституту автоматики, де перебували майстерні десятків художни_ць, зокрема і деяких учасни_ць проєкту. У той же період, 24 травня відбувся масований обстріл Києва, який пошкодив 9 культурних інституцій, включаючи Національний художній музей України. Відтак експозиції створюються не в стерильних білих стінах галерей (білий куб), а в під’їздах і на кухнях. Роботи можуть складатися з підручних матеріалів, а заробляти на художню практику ми_сткині можуть деінде — від збірки дронів і викладання до монетизації еротичного контенту та офісної роботи в IT-компанії. З одного боку, цей підвішений стан говорить про бажанням ізолюватися від зовнішнього світу з усім його хаосом і жорстокістю, та створити приватну утопію в своїй квартирі чи на закинутому заводі. З іншого — це імпульс кричати про проблеми та торкатися незручних тем, і тому створювати комфортні для себе умови самостійно.
Це унікальний момент творчого становлення, адже хоч і супроводжується крайньою незахищеністю, в той же час передбачає певну свободу маневру. Художник, який не відповідає державному/суспільному/комерційному і, врешті, інституційному запиту ризикує не отримати визнання та привілеї, які гарантує система. Водночас саме ця дистанція від усталених очікувань до “хорошого сучасного мистецтва” залишає більше простору для експерименту та пошуку нових художніх форм, що врешті і рухає мистецтво.»
У межах проєкту «Самозайняті» ми_сткині мали змогу створити нові роботи, що розмістилися на полицях, сходах, нішах та у коморі артцентру. На думку кураторки, це підкреслює своєрідне перебування запрошених художни_ць на периферії публічного поля зору та «білого кубу».
Інсталяція Христини Новикової «Вдень мій замок порожній» знайомить глядач_ок зі світом Лафи та Віки — пари, яка обрала незвичний спосіб життя, що може здаватися «маргінальним» . Тісний простір комори PinchukArtCentre підкреслює рідкісне представлення образів таких людей у популярній візуальній культурі.
«Робота» Георгія Гогатадзе –- це тривалий перформативний акт, у межах якого художник створює та монетизує еротичний контент. QR-код веде на сторінку, куди автор додає фото й відео, записані протягом виставки. У той же час Володимир Прилуцький з проєктом «Самум (سموم)» створює абсурдну ситуацію, впускаючи бурхливе життя Бессарабської площі в артцентр. Із сусіднього з PinchukArtCentre ресторану «Dubai» до будівлі інституції потрапляє виконавиця східних танців. Вона танцює у приміщеннях артцентру, зокрема на виставках «Радість» і «Не питаючи дозволу», що фіксують камери відеоспостереження.
Проєкт Марини Щегельської «[][][][][][][][] [][][] [][][][][][][][][][][][] (непідтримуваний шрифт)» дражнить глядача, створюючи напругу між показом і приховуванням. З обох боків сходів мисткиня встановлює двері, які виглядають так, ніби завжди були частиною артцентру. За ними вона розміщує низку об’єктів: маленькі скульптури, бінокль із замиленими лінзами, запітнілу прозору коробку; книжечку, сторінки якої ледь гортаються. Так виникає взаємодія, насичена суперечностями: з одного боку, робота інтригує, а з іншого — опирається тому, щоб бути повністю побаченою чи зрозумілою.
У роботі Софії Любарської та Володимира Моісеєнко «Затримки і перетримки розвитку» органічне та штучне, розпад і відновлення, вразливість та агресія співіснують або навіть співзалежать. Вони працюють з образами істот, що зазнають тиску і трансформацій. Композиція нагадує лабораторний дослід, у якому існування досліджується радше як парадокс, а не як закономірність.
Художни_ці проєкту розмірковують на тему того, чи змінює сам факт презентації в інституції статус їх мистецьких робіт та як це відображається на їх стосунках з глядачем.
Інституція, як вказувала Андреа Фрайзер, знаходиться в уявленнях, бажання та стосунках арт-професіоналів, а не лише в будівлях чи стінах. Тож і в квартирі можна зробити «правильну» виставку, яка не буде підважувати усталене розуміння сучасного мистецтва. Та чи можна зробити по-справжньому експериментальне мистецтво в стінах артцентру? «Самозайняті» пропонують свої відповіді.
Відвідати виставку можна до 30 серпня 2026 року, як і проєкти PinchukArtCentre «Радість» та «Не питаючи дозволу».
