Роман Хімей та Ярема Малащук
У відеороботі Яреми Малащука і Романа Хімея дія відбувається у просторі частково діючого, частково ревіталізованого під креативний кластер заводу Промприлад у Івано-Франківську. Процес активної реконструкції, у якому перебуває приладобудівне підприємство починаючи від 2017 року, поступово оприявнює відмінності просторів, які утворюються і співіснують на базі установи. Розмірковуючи про ці зміни можна виділити три режими роботи заводу: технологічне виробництво, творче підприємництво, а також перехідний стан демонтажу, яким наразі займаються переважно будівельники.
У своїй роботі художники демонструють глядачеві завод як самостійну сутність, а також його працівників, серед яких як інженери з багаторічним виробітком, так і нові орендарі: співробітники IT-компаній, архітектурних агенцій, крафтових майстерень, освітніх проєктів. Малащук і Хімей фіксують поточний стан трансформації й приходу працівників «нової доби», які поступово освоюють все більше просторів. Відмінна від стрімкого переходу від ручного до великого машинного виробництва за часів промислової революції, динаміка видозмін заводу Промприлад стає індикатором більш глобальних протиріч постіндустріального світу.
Зауваживши такий стан речей, художники здійснюють символічне прощання з робітниками приладобудівного підприємства, вони створюють ситуацію прямої взаємодії і запрошують усіх причетних долучитися до цієї події. Працівники креативного кластеру, що став альтернативним виробництвом на території заводу, моделюють «нову уніформу» для технічного персоналу. Одягнувшись у сучасний одяг, колишні інженери полишають місце багаторічної праці й поступово розчиняються у тілі міста.
Ханна Квінлан та Роузі Гастінгс у своїх роботах досліджують історію, політику та естетику ЛГБТК+ культури. Їх цікавлять соціокультурні та політичні структури, що сприяють утвердженню консерватизму та дискримінаційних практик всередині та навколо цієї спільноти.
Фільм «У моїй кімнаті» є продовженням проєкту художниць «Реєстр гей-барів Сполученого Королівства», своєрідного відеоархіву, що став відповіддю на систематичне закриття громадських просторів для представників ЛГБТК+. Зйомки фільму відбувалися у закладах Bar Jester та Core Club у гей-районі Бірмінгема, а також на колишній військовій базі Форт Шуберінес у місті Саутенд-он-Сі. Робота оприявнює зв’язок культури чоловічого сексу у громадських місцях та призначених виключно для чоловіків гей-барів із ширшою ситуацією суспільного, історичного та культурного домінування (білих) чоловіків. Висвітлюючи вплив джентрифікації на місто і його спільноти, стрічка досліджує взаємозв’язок між маскулінністю та капіталізмом, а також привертає увагу до несвідомого проявлення сили в публічному просторі через характерну поведінку та жести.
Серія «Громадські справи» звертається до законодавства про злочини на ґрунті ненависті та викриває нерівність між привілейованими й дискримінованими групами у квір-спільноті. Квінлан та Гастінгс переглядають роль стінопису у суспільстві і культурі, як чогось, що балансує між ідеологією та символізмом. Зважаючи на те, що стінописи зазвичай розташовані у місцях політичного, юридичного та освітнього значення, художниці зображують сюжети, що відбуваються у центральних лондонських локаціях. Зокрема у Грін-парку, що одночасно є і зоною владної еліти, і територією проведення гей-парадів, і історичним місцем прогулянок геїв. У роботі передані сцени зіткнення різних соціальних груп — органів правопорядку та людей з бунтівною енергією, що збираються у таких місцях.
